Тут проповідували святі апостоли Павло й Варнава. Народився та жив святитель Спиридон Триміфунтський. Почивають мощі первомучениці рівноапостольної Фекли й святих Кипріана та Юстинії, а в ризниці Кіккського монастиря зберігається понад тисячу часток мощей угодників Божих, в тому числі й рідних нам Києво-Печерських преподобних. Воістину острів святих!
Але для мене найбільш знаковою на Кіпрі стала зустріч із праведним Лазарем.
Так-так, тим самим, про якого оповідає євангеліст Іоанн Богослов і чиє воскресіння з мертвих ми щороку згадуємо за тиждень до Пасхи. Євангеліє наводить лише один епізод із його життя, але кіпріоти можуть розповісти чимало цікавих історій про цього святого. То що ж ми про нього знаємо?
Цей текст також є російською мовою
Лазар із Віфанії
Євангельська оповідь про воскресіння Лазаря виписана не просто докладно, а, я б навіть сказав, із психологічною скрупульозністю. Деталі передані так зримо та яскраво, що не залишається сумнівів: євангеліст Іоанн став очевидцем чуда, що відбулося.
Прообраз Воскресения
Лазар із Віфанії, брат Марфи та Марії, був серед учнів Ісуса. Господь навіть називав його Своїм другом. Але, отримавши звістку про його хворобу, Ісус зволікає й не поспішає до нього на допомогу. І лише через чотири дні після смерті Лазаря Господь приходить до Віфанії.
Цікавий діалог відбувається між Марфою та Христом. «Якби Ти був тут, то не помер би брат мій!» — ніби дорікає Йому вбита горем сестра померлого. І напевно слова Учителя «Воскресне брат твій!» у той момент здаються їй звичайною розрадою й не більше.
«Знаю, що воскресне у Воскресіння останнього дня», — каже вона, не розуміючи ще, що перед нею не просто пророк і чудотворець, але Той, Хто Сам є Джерелом життя. «Я є воскресіння й життя; Хто вірує в Мене, якщо й помре, оживе. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, не вмре повік. Чи віриш у це?» — таку відповідь отримує засмучена жінка. І вже за мить покійник, чийого тіла торкнулося тління та в чиїй смерті не було жодних сумнівів, у відповідь на слова Христа «Лазарю! Вийди геть!» виходить із гробу.
Ось і все, що повідомляє Євангеліє про праведного Лазаря. Утім, в оповіданні присутня важлива деталь. «Ісус… Сам засмутився духом і обурився і сказав: Де його ви поклали? Кажуть Йому: Господи! Прийди та побач. І закапали сльози Ісусові» (див. Ін. 11, 1-44).
Тут не просто описаний випадок, коли Господь заплакав. У цих рядках міститься основний христологічний догмат Церкви про з’єднання у Христі двох природ — божественної та людської.
Ісус як істинна людина запитує, де похований Лазар, сумує й плаче про смерть друга — і тут же як істинний Бог знову повертає його до життя. Преподобний Іоанн Дамаскин так говорить про це: «Не людська природа воскресила Лазаря, але й не Божество проливало сльози біля його гробу».
Ларнака — місто друга Божого
У 2019 році наша подорож Кіпром розпочалася з міста Ларнаки. Власне, тут ми й зупинились — у готелі на узбережжі в передмісті неподалік від села Піла.
Життя, освячене чудом
Ларнака є спадкоємицею стародавнього міста-держави Кітіона, заснованого, за переказами, Кіттімом, правнуком Ноя. Місто це відоме як батьківщина видатного античного філософа Зенона, засновника школи стоїків. З IX століття до н.е. Кітіон був фінікійським містом, у 333 році до н.е. опинився в складі держави Олександра Македонського, потім перейшов під владу єгипетських Птолемеїв, а потім — Риму та Візантії.
У VI-X століттях н.е. Кітіон зазнавав землетрусів і спустошливих набігів арабів. У період Кіпрського королівства та венеціанського панування місто називалося Алікес («Солоні озера»). У 1570 році захоплене турками. Ймовірно, через велику кількість стародавніх саркофагів, знайдених тут (грецькою — «ларнакес»), місто й назвали Ларнакою.
Основною нашою метою в Ларнаці був собор святого Лазаря, що височить на головній площі старого міста. Цьому храму близько 1100 років. Він побудований над гробницею праведного Лазаря та зберігає срібний ковчег із його чесною главою та частиною мощей.
Неможливо передати весь калейдоскоп емоцій, які відчуваєш під час молитви тут. Адже з цією людиною говорив Сам Христос, більше того, називав її Своїм другом, воскресив із мертвих. Та як же святиня потрапила сюди — на острів Кіпр? Адже євангельські події відбувалися далеко від цих місць.
Євангеліст Іоанн Богослов оповідає про те, що юдейські первосвященники постановили вбити не лише Христа, а й Лазаря, бо через нього багато юдеїв приходили й вірували в Ісуса (Ін. 12, 11). Після Воскресіння Христа Лазар був змушений через переслідування покинути Юдею. За переказами, в 33 році він сів у човен без весел, який пустили в Середземне море. Дивним чином його прибило до берегів Кіпру, неподалік від Кітіона. Тут він і оселився.
У 45 році на острові побували апостоли Павло й Варнава, які висвятили Лазаря в єпископа Кітійського. Вісімнадцять років він служив єпископом, а всього після свого воскресіння прожив тридцять років. Із цим часом пов’язано чимало переказів, і їх донині дбайливо зберігають православні кіпріоти.
Так, один із них оповідає, що святий Лазар хотів зустрітися з Пресвятою Богородицею, та не міг вирушити до Палестини через загрозу від юдеїв. Тому він спорядив за Нею корабель. Шлях Богородиці виявився дуже важким, корабель потрапив у шторм, і волею Божою Вона прибула спершу на Афон, а тоді на Кіпр. Пресвята Богородиця передала Лазарю багато дарів, виготовлених власноруч.
Згідно з іншим переказом, Лазар після воскресіння ніколи не всміхався, приголомшений виглядом пекла, де він пробув чотири дні після смерті. І лише одного разу, ставши свідком того, як якийсь чоловік краде глиняний глечик, святий усміхнувся та сказав своїм супутникам: «Дивіться, глина краде глину!»
Как я святому «косточки перемывал»
А ще кіпріоти казали нам, що святий Лазар завжди їв солодке, щоб перебити бридкий смак тління, який протягом усього життя після воскресіння відчував у роті.
Лазарю було 63 роки, коли він помер удруге. Поховали його на тому місці, де нині на головній площі Ларнаки височіє візантійський храм на його честь. Сам храм побудований за наказом і на кошти Константинопольського імператора Льва Мудрого в обмін на мощі святого, вперше обрітені 890 року. На саркофазі був напис: «Лазар Чотириденний, друг Божий». На жаль, після захоплення Константинополя франками в 1204 році хрестоносці викрали мощі святого Лазаря й відвезли їх до Марселя, де сліди святині губляться. Хоча відтоді й до сьогодні французи вважають його першим єпископом Марселя.
Однак кіпрські послідовники святого Лазаря виявилися далекогляднішими за свого імператора Льва Мудрого. Вони відправили до столиці Візантії не всі мощі, залишивши й надійно сховавши на острові їх половину та чесну главу. Упродовж тривалого часу ніхто не знав, де перебувають залишки мощей, про що з жалем написав у своїй книзі «Мандри по святих місцях» наш співвітчизник Василь Григорович-Барський, відвідавши Кіпр у 1735 році.
І тільки 1972 року Господь послав своєрідний знак: несподівано в ларнакському храмі загорілися ікони верхнього ряду іконостасу. Вогонь швидко поширювався, але, дійшовши до ікони святого Лазаря, зображеного в архиєрейському омофорі з хрестами, так само раптово згас. Священнослужителі розцінили пожежу як знак про те, що у храмі необхідно провести ремонт й пошукати мощі святого Лазаря.
Землекопні роботи доручили молодому диякону Макаріусу за 1 фунт на день. «Але ж яку винагороду я отримав за те, що погодився на цю тяжку роботу!» — згадував він згодом. Саме йому в нижньому боковому вівтарі вдалося виявити саркофаг з людськими останками, на якому з напису збереглося тільки виконане грецькими великими літерами слово «ФIЛIOY», що означає «друг». Сумнівів бути не могло: знайдені мощі належали святому Лазарю. Зараз вони спочивають у позолоченому срібному ковчезі та виставлені в центрі храму.
Донедавна вчені висловлювали сумніви щодо достовірності мощей, пропонуючи ретельно їх перевірити. Особливо наполягали американські дослідники.
У 1996 році настоятель храму архимандрит Лазарус погодився надати для аналізу частку мощей, проте варто було вченим увійти до храму задля цього, як усі ікони святого й рака з мощами рясно замироточили, а приміщення наповнилося таким пахощами, що жодної перевірки вже не було потрібно. У Ларнаці можна й сьогодні зустріти кіпріотів, які стали свідками цього чуда.
Прокляття чи дар святого Лазаря?
Є тут ще одна визначна пам’ятка, пов’язана з ім’ям святого Лазаря. Це солоне озеро, розташоване між Ларнакою (на північний захід від поліса) та селом Дромоласкіас. Його площа становить п’ять квадратних кілометрів, а периметр — понад одинадцять кілометрів. Однією з найцікавіших властивостей озера є те, що побачити його можна лише кілька місяців на рік. Влітку, коли на Кіпрі пекуча спека, воно зникає, й замість води під променями розжареного сонця утворюється соляна кірка завтовшки десять сантиметрів.
И Свет во тьме светит
Давня легенда говорить, що колись на цьому місці був великий виноградник. Одного разу повз нього проходив святий Лазар. Змучений спрагою, він попросив у господині гроно винограду. Вже не знаю, про що та жінка думала, але вона чомусь вирішила, що збідніє, поділившись плодами з мандрівником, і сказала, що врожай винограду засох, а в її кошиках зовсім не плоди, а сіль.
«Сіль? Буде тобі сіль!» — відповів жінці Лазар. Невдовзі ґрунт вкрився білою кіркою, перетворившись на неживу долину. Так обман жадібної старої став реальністю.
Ще зовсім недавно тут видобували сіль на експорт, адже це єдине місце на Кіпрі, де цей мінерал лежить на поверхні землі. Кажуть, і дотепер під білим шаром знаходять коріння та стебла виноградної лози.
Гіди та екскурсоводи, розповідаючи туристам і паломникам переказ про появу солоного озера, зазвичай вживають фразу «прокляття святого Лазаря». Та чи таке вже насправді прокляття — соляне поле? Сіль — це ж біле золото!
Венеціанці за часів свого правління Кіпром щорічно відвантажували звідси по 70 кораблів солі; на той час вона була важливим економічним фактором розвитку острова. Шкода, що не вдалося знайти грошовий еквівалент того часу, та все ж таки вражаючу цифру навести можна. У 1982 році на Кіпрі з солоного озера було видобуто десять тисяч тонн солі — в нинішньому грошовому еквіваленті це майже 750 тисяч фунтів стерлінгів! Ось таким дивним і премудрим чином Господь навіть найпотворніші людські вади (як жадібність старої в цьому випадку) може спрямувати до загального добра в довгостроковій перспективі.
Узимку, коли на Кіпрі починається сезон дощів, озеро наповнюється водою. І в цей період тут можна побачити дивовижне видовище — на озеро злітаються тисячі перелітних птахів: диких качок, лебедів і прекрасних рожевих фламінго. Безживна влітку солона пустеля вкривається дзеркальною гладдю води, в якій відбивається безліч граціозних птахів…
