Коли дивишся на святих, виникає відчуття, що ніколи ти не зможеш досягти їхньої висоти, а тим більше повторити їхній подвиг. Але хіба механічного копіювання чужої поведінки чекає від нас Господь? Він Сам відкриває нам святих Своїх — як надійні дороговкази на шляху спасіння. Придивімося ж до найближчих до нашого часу праведників — новомучеників і сповідників ХХ століття, щоб отримати від них дорогоцінні уроки святості.
Тільки Бог Господар життя, Він усе виправить
Взагалі не можна покладатися на себе. Тільки на Бога. Не відпускати ду́мки про Його присутність у твоїх скорботах. Необхідно жити в покорі Богові, Його заповідям. Пам’ятати Його. Шукати страху Божого.
Священномученик Серафим (Звездинський) склав Богородиці «Канон, що співається у безнадійності», в якому є такі слова: «Владичице моя, благ всіляких Подателько, даруй мені єдине найвище благо — Сина Твого й Тебе завжди перед собою зріти, в страху Божому пожити, перед Богом ходити й так непорочним бути».
Єдине, чого бажали новомученики, — служити Христові життям і смертю.
Священномученик Василь Надєждін вагітній матінці з чотирма дітьми заповідав в останньому листі: «На все воля Божа! Ми дочекаємося радісного побачення у світлому царстві любові й радості, де вже ніхто не зможе розлучити нас, і ти розкажеш мені про те, як прожила ти життя без мене, як ти зуміла по-християнськи виховати наших дітей, як ти зуміла вселити жах і відразу до похмурого безбожного світогляду та закарбувати в їхніх серцях світлий образ Христа».
Вірність Богові
Триматися за Ісуса Христа всім розумом і всіма силами душі. Не гнівити Його ремством, роздратуванням, зневірою. Наше серце та наше майбутнє належать Богові.
Архиєпископ Онуфрій (Гагалюк) писав із заслання: «Не треба й думати про якусь самовільну переміну нашої долі в гоніннях шляхом якихось компромісів, угод зі своєю совістю. Гоніння — хрест, покладений на нас Самим Богом. І потрібно нести його, бути вірним обов’язку своєму навіть до смерті. Не озиратися назад або по сторонах із похмурим виглядом, а сміливо вперед іти, віддавши себе на милість Божу, як каже Спаситель: Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого (Лк. 9, 62)».
Вірність ближнім
Нікого не зраджувати з братів і сестер по вірі. Любити і ближніх, і друзів, і ворогів, за всіх дякувати Богові, за всіх молитися; за друзів страждати, від ворогів терпіти.
Священномученик Петро (Звєрєв) у листі від 19 вересня 1927 року співав пастві гімн любові: «Живу спогадами та зберігаю в своєму серці Богом дану мені паству, за яку молюся та яку благословляю. Слава Богу за все послане! Ми за ваші молитви здорові та бадьорі духом. Нехай Господь благословить вас і допоможе вам усім. Не можу висловити словами, як я ціную ваші турботи та як глибоко вдячний вам. Ваше співчуття та ваше піклування скрашує наше життя й підбадьорює дух наш. Якщо я став дорогим і близьким вам від того, що багато ви страждали за мене, то що сказати мені про те, які ви всі мені дорогі й близькі, коли я і страждав, і страждаю за вас усіх, заради вашого спасіння, але не сумую і за все Господеві дякую, хоча і не знаю, чи побачу вас».
Новомученики радять не ображатися на ворогів. За ворогів треба молитися, по слову Христа. «Радісно відчувати, що серед людей немає й не може бути в нас ворогів, — писав із табору священносповідник Роман (Медвідь). — А є тільки нещасні брати, гідні жалю й допомоги навіть тоді, коли вони через непорозуміння стають нашими ворогами і воюють на нас. На жаль! Вони не розуміють, що ворог знаходиться перш за все всередині, що спершу потрібно його вигнати з себе, а потім допомагати й іншим зробити це. Один у нас спільний ворог — це диявол і його злі духи, а людина, хай як низько вона впала, ніколи не втрачає хоча б кількох іскорок світла й добра, які можна роздмухати в яскраве полум’я.
Немає жодної вигоди воювати з людьми, хоча б вони не тільки били нас у праву щоку, а й постійно би ми терпіли від них усілякі удари й наругу. Важливо одне: триматися свого берега та через війну з людьми не сходити зі своєї дороги. Воювати з людьми — значить ставати на їхню хибну позицію. Навіть у разі успіху ця війна нам би нічого не дала, а відвернула б надовго від нашої мети…»
Знати, що Бог не залишає ані на хвилину
Усе в руках Спасителя. Він не був би Спасителем, якби залишав нас у біді. Він ніколи не залишає. Промисел Божий діє кожної секунди нашого життя.
Священномученик Василь Соколов, перебуваючи в камері смертників, перед розстрілом писав пастві: «Залишається… повторювати одне й те саме: нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі! Не розслабляйтеся в молитві через те, що не по вашому бажанню творить Господь, а по Своїй святій волі. Так і має бути. Наша воля надто недалекоглядна й нестійка, щоб на неї покладатися. Воля Божа одна може привести нас до справжнього щастя. Чиніть так, як того хоче Бог, не нарікайте на те, що не виходить по-вашому. Тоді Господь миру завжди буде з вами. Благословляю вас, обіймаю та цілую цілуванням святим!»
Скрізь лишатися християнином
Християнин покликаний думати, як можна жити християнським життям у поставлених умовах. Священномученик Афанасій (Сахаров) щодня в бараці на нарах вичитував богослужбове коло молитов, написав службу всім святим землі Руської. У священномученика Амфілохія (Скворцова) під час обшуку наприкінці терміну заслання вилучили дерев’яні дубові дощечки. На питання про мету їх застосування мученик відповів після звільнення з табору: «Я хотів із цих дубових плашок робити хрестики, щоб давати тим, хто мав у них потребу».
Священномученик Анатолій Одеський на табірній роботі працював сумлінно, як і інші мученики, розуміючи, що це також служіння Богові.
Безперервна молитва
Можливість молитися в ускладнених обставинах — це подарунок від Бога. Молитва тоді сама йде. Цим необхідно користуватися.
Священномученик Серафим (Звездинський) не переставав повторювати: «І в тюрмі Христос Найсолодший». В ув’язненні він склав ціле молитовне правило, акафісти, канони, молитви. Ось одна з пісень Богородиці: «До страху Божого пригвозди мене всього й миром найтихішим Найсолодшого Ісуса серце моє умири». Розчулює його покаянний плач: «Душе окаянна, бідна, душе моя пристрасна, грішна! Пам’ятай, пам’ятай завжди, що чекає тебе час Господнього суду! Скоріше, скоріше до Ісуса йди, зі сльозами своїми до Нього припади, гріховні язви Йому покажи, обернися, застогни, закричи: “Серцезнавче, ущедри мене! Серцезнавче, помилуй мене! Серцезнавче, спаси Ти мене!”»
Сповідування
Біблія вчить нас: Бо серцем віруємо для праведности, а устами сповідуємо для спасіння (Рим. 10, 10). Сповідувати віру — це найвищий ступінь готовності залишитися з Христом попри все.
Катехізис Православної Церкви визначає сповідування віри як відкрите, щире й тверде визнання своєї віри в Бога та Церкву, «щоб ані спокуси, ні погрози, ні муки, ні сама смерть не могли змусити нас зректися».
Щоб сповідувати Бога, потрібна «база» духовного життя: любити Ісуса Христа. Для цього необхідно дотримуватися заповідей: Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене (Ін. 14, 21). А ще — молитися.
Священномученик Серафим (Звездинський) казав, що зведена сестра Ісуса та одна з мироносиць, праведна Фамарь, запалює в серці любов до Найсолодшого Господа Ісуса Христа. Тому він написав їй особливі молитви.
Нам необхідно твердо вірити в Христове Воскресіння. Якщо Він живий тілом як людина, то й ми житимемо вічно душею й тілом. Усі біди минуть, усі сльози обітре Господь, усяка розлука скінчиться. Саме так мислили новомученики.
Фото: Віктор Кушнір
