Нещодавно я замислилася над тим, як у нашому житті відбуваються знайомства зі святими. Буває, ти навіть можеш не знати імені святого і хто він взагалі такий, а він уже молиться за тебе й сам шукає «зустрічі». Поступово зав’язується ваше спілкування, і лише через деякий час починаєш розуміти, наскільки тобі це було справді потрібно.
У кожного з нас, напевно, є свої особисті історії таких знайомств. Я ж хочу розповісти, як у моє життя увійшла свята Іуліанія.
Цей текст також є російською мовою.
У православному церковному календарі ім’я благовірної княгині Іуліанії В’яземської зустрічається двічі: 3 січня — в день мученицької кончини та 15 червня — в день обрітення мощей. Як це часто буває, я не заглиблювалася в історію цієї особистості, просто ім’я було мені відоме, й не більше.
Якось восени, коли настав період «затишшя» між святами, ми з батюшкою поїхали у відпустку. Знайомі вже давно кликали в гості, та й нам хотілося відвідати святі місця. А мене поза іншим цікавило поповнення домашньої бібліотеки, адже асортимент православних книжкових магазинів здатний задовольнити будь-які смаки та побажання.
Погода явно сприяла прогулянкам по місту, балувала теплом, і хотілося якомога довше втримати в душі жовтневе умиротворення. В одному з монастирів розговорилися з ченцем-прочанином, і новий знайомий запропонував разом піти до магазину «Троїцька книга». І ось уже з важким стосом у руках ми опинилися у відділі, де були представлені акафісти.
Я люблю цей вид церковної поезії й помітила, що після того як уперше почитаю акафіст якому-небудь святому, буквально відчуваю, як цей святий назавжди входить у моє життя.
Узявши з полиці тоненьку книжечку в червоній обкладинці, звернула увагу, що це житіє та акафіст благовірній княгині (мучениці) Іуліанії В’яземській і Новоторзькій. Враз пригадала її ім’я з календаря.
З ікони на обкладинці на мене дивилося майже дитяче обличчя: зовсім юна дівчина в княжому вбранні з хрестом у руці. І при цьому погляд був зовсім не дитячим: поєднуючи в собі сум, мудрість і твердість, він сягав самих глибин душі. Я одразу ж пройнялася симпатією до святої й вирішила: «Прочитаю житіє і молитимусь їй».
Уже вдома однією з перших розгорнула цю книжку. Скільки разів потім її перечитувала, навіть не пригадаю — настільки вразив подвиг княгині…
***
Чим же прикметне життя Іуліанії, за що Церква вшановує її упродовж ось уже стількох століть?
Як оповідає житіє, вона народилася наприкінці ХІV століття в благочестивій боярській родині. ЇЇ батька, Максима Даниловича Гостомислова, вбили 1393 року за відданість великому князю Василію. Мати цього не пережила й за кілька місяців також померла. Чотирирічна дівчинка Іуліанія залишилася сиротою й виховувалася в родині дядька. Коли прийшов час, вона стала дружиною В’яземського князя Симеона Мстиславича — як і вона, богобоязливого та лагідного. Молодята кохали одне одного й жили щасливо.
Симеон Мстиславич перебував в удільній залежності від смоленського князя Юрія. Коли литовські полки за допомогою віроломних бояр узяли Смоленськ, Юрій із Симеоном та його дружиною Іуліанією попросили захисту в Новгороді, а за деякий час великий князь зробив Юрія намісником у Торжку. Місто було розділене на дві половини: однією правив Юрій Святославич, іншою — чоловік Іуліанії Симеон Мстиславич.
Князі товаришували, аж раптом Юрія здолав гріховний потяг до прекрасної юної княгині. Він вирішив її звабити, а якщо не вийде, то заволодіти силою. Іуліанія вжахнулася від таких намірів, тривалий час їй вдавалося уникати підступних намірів затьмареного Юрія, вона навіть намагалася напоумити його. Говорила, що марно він старається: ніщо не змусить її порушити вірність чоловікові та опоганити ложе, і що краще померти, ніж піти на злочин.
Одного разу, коли знову довелося відбиватися від домагань князя, Іуліанія схопила ніж і вдарила того в плече. Розлючений Юрій наказав слугам відсікти їй руки та ноги й кинути в ополонку річки Тверці. Під гарячу руку тепер уже колишнього товариша потрапив і Симеон, який нічого не підозрював. У сліпій люті Юрій і його позбавив життя. Сталося це 21 грудня (3 січня за новим стилем) 1406 року.
Нетлінне тіло юної мучениці дістали з вод Тверці, а згодом воно прославилося різними чудесами. З 1930-х років доля її святих мощей невідома.
***
Читаючи житіє, я намагалася порахувати, скільки років було Іуліанії, коли вона постраждала за вірність чоловікові. Вийшло близько сімнадцяти (хоча потім в якомусь джерелі трапилася цифра двадцять один). Утім, так цілком могло бути, якщо врахувати, що тоді дівчата в 15–16 років вважалися готовими до шлюбного життя. За нашими, сучасними мірками княгиня Іуліанія була дитиною, але ця дитина, як видно, уже глибоко усвідомлювала святість шлюбу.
Не хочу вдаватися в міркування щодо проблем сучасних родин, про вірність, про зради та їхні уявні причини або приводи, однак відтоді як я вперше прочитала про цю дивовижну княгиню, вона назавжди запала мені в душу. У розмовах з нашими парафіянами, особливо молодими, часто згадую благовірну Іуліанію, тому що подвиг її безмежного кохання — це та скеля, об яку розбиваються навіть найлютіші вітри.
Цікаві факти з життя святої Іуліанії
Вважається, що благовірна княгиня пробачила своєму мучителю і вмолила за нього Господа.
Після злочину князь Юрій, як оповідає про це літопис, «не могии трьпети срама, и горкаго безверемянья, и безчестия, и студа», утік до Орди, сподіваючись на заступництво хана Шадибека. Шадибека було скинуто 20 липня 1407 року, і Юрій повернувся назад на Русь. Зупинився у Веневському монастирі на честь святителя Миколая Чудотворця на південній околиці Рязанського князівства, де, принісши покаяння, помер того ж року після кількох днів хвороби.
Навесні 1407 року берегом річки йшов якийсь селянин і побачив на піщаній мілині людське тіло. Це була пишно вдягнена жінка, в якій чоловік упізнав убиту княгиню. Тіло мучениці виявилося нетлінним. Селянин покликав священиків, тіло княгині перенесли до міста й урочисто поховали біля південних дверей Преображенського собору в Торжку. При цьому багато хто з хворих зцілився від своїх недуг.
Так Господь усьому світові відкрив святість благовірної княгині.
***
19 лютого 1919 року раку з мощами святої відкрили представники радянської влади та, як повідомляється у звіті, серед інших кісток були знайдені кістки рук, що суперечить літописним свідоцтвам. Проте за рукописним Житієм святої княгині Іуліанії, яке зберігалося в соборному храмі міста Торжка, князь Юрій не слугам віддав наказ відрубати княгині руки та ноги, а сам «порубав її на шматки» і велів кинути в річку. У будь-якому випадку після остаточного закриття Преображенського собору в Торжку в 1930 році місцеперебування мощей святої праведної Іуліанії невідоме.
Чоловік княгині Симеон Мстиславич також був канонізований. Його зображення зустрічаються на іконах і в розписах храмів Торжка, Твері та Вязьми, а сам він вшановується в Соборі Смоленських святих. Мощі благовірного князя теж вважаються втраченими.
