Будь-який дотик Бога до людської душі призводить до того, що «душа… буває сповнена глибокого миру й солодкої любові Божої». Про це знав від свого вчителя, преподобного Силуана Афонського, старець Софроній (Сахаров) і цього прагнув навчити в листах свого доброго друга, англійця Давида Бальфура.
Глибокі, щирі, надзвичайно відверті листи містять стільки мудрості, що здатні, напевне, відповісти на будь-які життєві запитання абсолютно кожного з нас.
У тему номера «Отрок» публікує ті уривки з листів (виданих окремою книжкою під назвою «Подвиг Богопізнання»), де відкривається таємниця дії Божественної благодаті в людській душі.
Аби не зашкодити справі втручанням
Негоже втручатися в дію благодаті самочинно. По волі Духа Святого, Йому єдиному відомим чином, нехай діє вона сама, бо різною є її дія в кожній людині в залежності від душевного устрою та розумового складу.
У декого вона проявляється бурхливо, у декого, навпаки, тонко й делікатно; у когось поступово сходить від меншого до більшого, а в іншого відразу виявляється з великою силою, а після того неначе полишає.
Тож, аби не зашкодити справі своїм втручанням, краще за все, благаючи Господа про милість і очікуючи цієї милості терпляче, самому тим часом перебувати у звичному плині духовного діяння: каятися, молитися, читати святих отців, Євангеліє, тверезитися розумом (берегти себе від помислів), подавати милостиню.
Як і Господь сказав, що Царство Боже не приходить помітним чином (див. Лк. 17, 20)
Не очікувати нагороди
У подвигу нашому щоденному ми маємо триматися безкорисливості. Тобто хоча сенс свого життя і вбачаємо в здобутті благодаті Святого Духу, однак щоразу, борючись за дотримання заповідей Божих, ми не повинні очікувати нагороди, а мусимо передати все це на розсуд благості Божої.
Досвід же показує, що благодать приходить до нас у той час більше, коли ми її не очікуємо, вважаємо себе негідними не лише її, а навіть самого спасіння.
Не досягли сьогодні – досягнемо завтра
Із досвіду знаємо, що при покаянні, при постригу, при хіротонії (під час причастя іноді) людина отримує щедру благодать…
Ворог сумнівами знесилив ваше серце і зробив його нездатним до прийняття благодаті. Але не зневірюйтеся. Не досягли сьогодні – досягнемо завтра. Перешкоди також корисні: вони збагачують наш досвід.
До того ж іще скажу, що в пізнанні великої благодаті є багато небезпек, і тому зовсім не багатьом дає це Господь на початку. Річ у тому, що ми не в змозі утримати велику благодать, живучи в тілесній храмині; а душа, яка пізнала благодать, пізніше втративши її, тужить смертельно та шукає втрачене превеликим трудом, і хворобою, і плачем.
Більшість не витримують цього подвигу…
Господь відбирає благодать за зверхність та гордощі
Стосовно вашого «невір’я», пам’ятаю, хотів сказати вам, що душа ваша, завдяки пережитому вами періоду «невір’я», і тепер, і після — порівняно легко — при зменшенні дії благодаті може переходити у звичний для неї лад — відчуття сумніву та невір’я. Але ви не надавайте цьому великого значення і не бентежтеся, а тільки знайте, що це невір’я поверхове та є лише показником зменшення благодаті й охолодження серця.
Щастя всередині нас
Тоді добре молитися доти, доки не зігріється серце, доки не буде переможене це відчуття холоду та невір’я.
Загалом Бог бажає, аби ми молитвою просили в Нього будь-який дар благодаті: віри, смирення, терпіння тощо. Усе це спочатку дається відчути душі даром, але потім благодать віднімається (головним чином через нашу зверхність та гордощі), і тоді людина повинна сама тяжко працювати, аби знову отримати благодать більш тривало через свідомий до неї потяг і розумне засвоєння.
Якщо підступає відчуття «порожнечі» богослужіння
Стосовно вашого зауваження про те, що «при близькому знайомстві виявляється, що зовнішнє благочестя «побутового православ’я» — жахлива порожнеча», доречним мені здається сказати тут, що як «невір’я», так і відчуття «порожнечі» походять від одного й того самого. Себто є наслідком зменшення в нас благодаті. Це може дійти навіть і до того, що й у самому богослужінні людина не побачить духу, а болісно відчуватиме «порожнечу» та «зовнішній прояв».
Насправді ж обряди, звичаї та традиції в церковному житті, сприйняті загальною церковною свідомістю, є немовби живими символами, посудинами, в яких зберігається дух благочестя отців наших. Я не хочу перебільшувати їхнього значення, але й не можу дивитися на них як на щось порожнє.
Особливо важливо нам відчувати їхній сенс у таїнствах, де зовнішні форми, дії є символами невидимого.
Усе це відомо вам, але всім оцим хочу лише сказати, що коли благодать з нами, то все це буває сповнене життя й глибокого сенсу, а коли не маємо такого відчуття, це означає, що ми втрачаємо благодать і нам слід молитвою та внутрішньою увагою знову здобувати її.
Життя у Христі для людини — надприродне
Слід обов’язково сказати, що все життя у Христі для людини — надприродне і є дарунком Божественної благодаті…
Подвиг безмежного кохання
Велич — у смиренні, сила — в немочі, в сумирності, мудрість — у безумстві, свобода — у довільному самопоневоленні, багатство — у злиднях, і тому подібне. Гублячи душу свою, рятуємо її.
Усе немовби навпаки, коли порівнювати зі звичайними людськими поняттями. Радість — у скорботі, милість і благодіяння — ворогам, сплата добром за зло, усвідомлення свого невігластва при багатстві ві́дання.
І це воістину так буває, тому що чим глибше намагається людина проникнути, тим більше, виразніше пізнає свою віддаленість від мети.
Благодать приходить у душу, яка настраждалася
Християнин ніколи не зможе досягти ні любові до Бога, ні істинної любові до людини, якщо не зазнає багатьох і тяжких скорбот.
Благодать приходить лише в душу, яка настраждалася.
Якщо ви не зазнаєте тих скорбот, злиднів, принижень, можливо, голоду, не відчуєте себе залишеним усіма — і людьми, і навіть Богом: Боже мій, Боже мій, чому єси покинув мене? (Мк. 15, 34), — то ніколи не пізнаєте любові Божественної.
Серце, що не розбилося від ударів скорбот і не змирилося до краю від злиднів усяких (і духовних, і тілесних), не здатне прийняти Божу Благодать. Остання купується вельми дорогою ціною.
Хмари проходять, і по-особливому сяє сонце
Слава Богу за все. Будемо терпіти. Такий наш шлях.
Спіткнувся — устань. Упав — підведись. А зневірюватися ніколи не потрібно.
Іноді буває так тяжко, що людина ладна відмовитися від вічного життя, якщо воно дістається таким шляхом.
Зате коли пройде ця хмара, тоді по-особливому якось сяє сонце і тоді радіє людина, що пережила скорботи: Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоряв нас, коли ми в них зазнали лихого (див. Пс. 89, 15).
Без благодаті людина не може звільнися від гріха
Стосовно вчення про благодать – нам життєво важливо визнати, що людині дається СВОБОДА…
Життєво важливо знати, що спасіння людини здійснюється благодаттю Божою за обов’язкової умови співучасті нашої свободи волі. Людину створив Бог без людини, але спасіння її не може відбуватися без співучасті самої людини…
Свобода, як мені здається, полягає у свободі волі, в можливості «прийняти або відкинути». Іншого життя у самій собі людина не має…
На думку православних отців, наприклад, преподобного Симеона Нового Богослова, людина без сприяння благодаті не може подолати гріх, не в силі перемогти ворога, звільнитися від нього. Але воля її виявляється у бажанні звільнитися від ганебного рабства при посильному пручанні гріху й шуканні Божої допомоги.
Благодать може приховувати свою присутність
Спасіння своє людина пізнає саме тоді тільки, коли про це їй повідомляє, засвідчує присутня у серці благодать, безумовно відчутна.
Я — Твоя пустеля
Коли ми говоримо про те, що благодать з людиною, але вона її не відчуває, то це відбувається з особливої ласки Божої.
Благодать може приховувати свою присутність, даючи людині на повну силу відчути наявність у неї свободи волі. Але присутність її може бути пізнана з того, що людина пам’ятає про Бога, утримується від гріха, бореться з пристрастями. У цей час усе людині дається з трудом і хворобою.
Це схоже на ситуацію, коли мати, навчаючи дитину ходити, віднімає він неї свої руки, але сама позаду йде за нею з напруженою увагою, аби в потрібний момент знову утримати її руками своїми від падіння.
Бог шукає нас з лагідністю
Тобі ще доведеться зазнавати багато разів смутку через те, що не всі люди з однаковою силою прагнуть до Бога; багато разів страждати від того, що вони відмовляються йти назустріч Богові, Який їх шукає з усякою «лагідністю», з винятковим Божественним смиренням, без усякого, навіть найменшого насильства над ними.
Коли я проходив своє служіння духівника, я трохи виразніше почав бачити, наскільки «обережний» Господь, наскільки Він шляхетний (пробач за такий вислів). Він поводиться з нами як з рівними Йому.
