Сучасний допитливий розум перевіряє на міцність будь-яке диво. Чудотворні ікони, кажете? Відтята рука сама приросла, зображення на фресці заговорило або від удару списа взяло й закровоточило? Як можна вірити в усе це в епоху нанотехнологій та глобальної діджиталізації?
«Маловір’я виникає через малознання», — упевнений головний редактор «Отрок UA» і на прикладі суворих ченців Святої Гори Афон пояснює, чому чудеса, пов’язані з Богородицею, в людей досвідчених не спричиняють жодних сумнівів.
Цей текст також є у російськомовній версії
Афон — місце особливого подвигу
Не лише афонські ченці особливо шанують Богородицю — всі три українські Лаври, наприклад, присвячені Божій Матері. І чи не в кожному монастирі є своя уславлена чудесами ікона Богородиці.
До речі, цікавий феномен. Дуже мало чудотворних ікон Христа або святих. Так Господь влаштував, що чудотворіння стаються саме через зображення Його Пречистої Матері. І, гадаю, недарма.
Всесвятая
Господь завжди по-особливому слухає Її молитви. Найперше чудо сталося в Кані Галілейській на прохання Богородиці. Пам’ятаєте? Спершу Христос досить прохолодно сприйняв ситуацію з нестачею вина на весільному бенкеті: Що тобі, жоно, до Мене? Не прийшла ще година моя! (Ін. 2, 4). Однак Богородиця Його умовила, і вода за словом Господа зробилася вином.
Так і в нашому житті. Бог, Суддя Праведний, дивлячись на наше зле серце, може, й волів би вже Своїм гнівом суворо нас зупинити, поставити на місце, проте Матір Божа заступається. Скільки було випадків, коли кара Божа, що виливалася у випробуваннях, скорботах чи хворобах, відверталася після молитов перед чудотворними іконами Богородиці!
Вона чує кожного й намагається вблагати Господа за тих, хто сподівається на Її всесильну допомогу.
На Афоні це як ніде знають. Тому що Афон — місце особливого подвигу. Тут упродовж століть ведеться щоденна, щосекундна боротьба з ворогом роду людського. У цій боротьбі немає послаблень. Це безперервна невидима битва, невпинні бойові дії. Якщо на земній війні, як ми знаємо, неможливо постійно перебувати на лінії фронту, і війська обов’язково відводять у тил для переформування, то на Святій Горі ті, хто по-справжньому подвизаються — весь час під вогнем. І вони особливо потребують допомоги Божої Матері.
Людина стороння подивиться на Афон з його величезною кількістю чудотворних ікон Богородиці й подумає, що це вже занадто: ченці лише Її шанують і лише до Неї звертаються. Однак слід розуміти, що чернець невпинно творить Ісусову молитву, більшу частину доби перебуває на богослужінні, славлячи ім’я Боже, практично щоденно на літургії причащається Святих Христових Таїн. Усе життя його спрямоване до Господа й зосереджене на любові до Творця.
А Богородицю святогорці шанують як Свою.
Її ще називають першою монахинею — адже Вона була Дівою, все життя присвятила Господу, чула слово Боже та творила волю Його. Пам’ятаєте уривок із Євангелія, що читається у храмах на богородичні свята? Одна жінка з народу свій голос піднесла й сказала до Нього: «Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що Ти ссав їх!» А Він відказав: «Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже!» (Лк.11, 27–28).
Може здатися, що Христос Своєю відповіддю применшив значення Богородиці. Однак ні. Навпаки, і святі отці звертають на це нашу увагу: ми ублажаємо Богородицю не лише за те, що Вона народила Богонемовля, а й за те, що весь Її земний шлях був освячений повною покорою волі Божій.
Вона смиренно прийняла від архангела Гавриїла благу звістку (Я ж Господня раба: нехай буде Мені згідно з словом твоїм! (Лк.1, 38)), народила Христа в убогій печері, ростила Його. Серце Богородиці розривалося, коли Її Сина бичували й розпинали. Разом з апостолами Вона раділа Його воскресінню, а після Вознесіння проповідувала Його вчення.
Усе Її життя було наповнене Богом. Тому ченці шанують Її як Свою — плоть від плоті, кров від крові — та звертаються до Неї в молитвах. Причому звертаються з величезною любов’ю, знаючи, що Богородиця завжди прийде на допомогу. Що Вона не лише є взірцем або прикладом для наслідування, про який залишилися перекази старовини й чию пам’ять ми вшановуємо у дні великих церковних свят. Ні, Матір Божа завжди тут, поруч із нами.
Ця непохитна переконаність проявляється й видимим чином — в особливому шануванні Її чудотворних ікон.
Якщо долають помисли недовіри
Іверська ікона припливла до монастиря морем. «Скоропослушницю» Богородиця Сама так нарікла. «Троєручиця» отримала свою назву після того, як у Іоанна Дамаскіна приросла рука, відтята за проповідь на захист іконошанування. «Відрада і Утішання» вберегла монастир від розбійників…
Здесь был святой Спиридон
Якщо ми віруємо написаному в Євангелії — що Діва стала Матір’ю, що чотириденний покійник у пеленах вийшов із могили й жив після цього ще довго, що Розіп’ятий провів три дні у гробі й воскрес, а потім вознісся на небо, — то чому сумніваємося в тому, що й зараз можуть відбуватися не менш чудесні події?
«Там, де хоче Бог, перемагається єства чин», — чуємо в піснеспіві, присвяченому Богородиці. «Долаються єства закони в Тобі, Діво чиста», — співає Церква на свято Успіння. Тобто коли Господь хоче, змінюється природний плин подій і відбуваються абсолютно неймовірні речі.
Ми теж, якщо подивимося на своє життя у Христі, зможемо навести подібні приклади. Можливо, не настільки яскраві, не такі матеріально помітні, та все ж були випадки, коли після нашої молитви справді «перемагалися єства устави», змінювався природний стан речей. Кожен може пригадати нехай маленьке, але чудо, яке сталося особисто з ним.
Матір Божа й сьогодні проливає на нас Свою милість. Покійний Блаженніший Митрополит Володимир говорив: «До порожнього колодязя люди не йдуть». Якби чудотворіння не тривали й досі, вшанування ікон, можливо, згасло б, а самі вони зберігалися б десь у музейних експозиціях.
Тим більше на Афоні, де, як відомо, однією з головних чеснот вважається розсудливість, тобто тверезе, спокійне, уважне ставлення до життя. Ченців узагалі складно назвати людьми емоційними чи екзальтованими. І без усяких емоцій у них присутня тверда спокійна віра в те, що ті чи інші чудесні події траплялися насправді.
Кожний випадок зафіксовано в літописах у хронологічному порядку. Афон як чернеча республіка існує не так давно — гуртожитні монастирі з’явилися тут лише тисячу років тому. У той час події вже чітко документувалися, про жодну підробку не могло бути й мови. Ті чи інші чудеса траплялися з конкретними людьми за великої кількості свідків, і просто на рівному місці якийсь переказ не міг би з’явитися. Якщо в монастирі відбувалося чудо, повідомлення про це заносили до літописних хронік. Звісно, з часом при переписуванні могли додаватися якісь подробиці, проте історична канва лишалася незмінною.
Що робити, якщо вас долають помисли недовіри? Головне — не стати циніком. Дійсно, бувають такі стани, про які в Євангелії говориться: Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству (Мк. 9, 24). Циніку ж нічого не допоможе. У таких людей, як казав Сталкер з однойменного фільму, «о́рган, яким вірять, атрофувався». Якщо віри немає, її у вигляді чипа не вставиш. Навіть найбільш переконливими словами нічого не доведеш.
Коли ж у людини віруючої виникають сумніви, то підкрадаються вони зазвичай із двох боків.
У першому випадку наше маловір’я здебільшого виникає через незнання. Від того, що ми не занурювалися глибоко в предмет і розмірковуємо про нього поверхово. Це як людині, яка не вивчала фізику, розповідати про електричний струм. Вона теж розсміється: які там електрони, як вони по дроту пересуваються, що за нісенітниця така? І хоча ми електронів не бачимо й руками їх помацати не можемо, це не означає, що електрики не існує.
Так і тут. Якщо йдеться про євангельські події, то їм присвячена ціла наука — біблійна археологія. Багато вчених з усього світу проводили дослідження і в археологічних розкопках або ж у писемних джерелах знаходили підтвердження описаному в Біблії.
І розповідаючи про чудотворні ікони, ченці також не просто переказують те, що від когось почули. У наш час чудотворні фрески та ікони реставруються, вивчаються. Спеціалісти публікують свої висновки. Віра підкріплюється в тому числі знанням.
З іншого боку, в сумнівах може міститися духовна складова. Чимало написано про боротьбу з помислами, серед яких святі отці виділяють особливу групу — хульні. Це думки проти Христа й Богородиці, проти найсвятішого, що в нас є, і навіюються вони безпосередньо дияволом. Якщо помисли гордості, сріблолюбства чи похоті народжуються в нашому розумі та залежать від міри нашої гріховності, то хульні думки нам абсолютно не належать. Це, можна сказати, чип, який диявол намагається вставити в наш комп’ютер. Абсолютно чуже програмне забезпечення, яке жодного відношення до нас не має.
І сприймати їх треба відповідно. По-перше, розуміти, що вони від диявола. По-друге, одразу від них дистанціюватися та просити Господа про допомогу: «Це не моє, забери це від мене!» Адже варто навіть просто засмутитися через те, що нам приходять такі думки, як диявол уже досягне своєї мети. Не кажу про те, щоби сприймати їх серйозно. Ставитися до них слід, як до чужої флешки, котру потрібно просто висмикнути з голови, викинути й забути.
А пам’ятати варто лише про те, що чудеса відбуваються й досі. Люди приходять до чудотворних ікон Божої Матері, просять допомоги та, найголовніше, отримують її.
Чого ми можемо навчитися у Богородиці
Інша річ — як ми просимо. На Афоні я багато разів спостерігав, наскільки зворушливо, абсолютно по-дитячому виявляють свою любов до Богородиці суворі ченці. І не лише в молитвослів’ях. Вони прикрашають ікони різни́ми кіотами, коштовними ризами, запалюють безліч лампад. Ми звикли, що прикрашанням ікон у нас у храмах займаються виключно жінки, а на Святій Горі сивочолі старці збирають квіти, складають букети — можливо, не надто вправно, та треба бачити, з якою любов’ю вони це роблять!
Митрополит Антоний Сурожский и я, ловящий такси в Вестминстерском аббатстве
Наприклад, у монастирі Дохіар усе життя зосереджене довкола чудотворної ікони Божої Матері «Скоропослушниця». З неї починається ранок, і нею закінчується день. Завжди ім’я Пречистої на вустах у братії. Це треба бачити — як вони щодня після літургії напам’ять співають канон Богородиці. Причому співають усі — і хто вміє, і хто не вміє. Одностайно та з великим натхненням.
Коли до ігумена Дохіара, нині покійного старця Григорія, приходили люди з якимись проблемами, він як міг утішав їх, а потім завжди посилав до «Скоропослушниці», оскільки був цілковито впевнений, що Богородиця допоможе. Він так і казав: «Тільки ж ви Їй щосили кричіть, бо Вона дуже старенька…»
«Щосили кричіть» — не в сенсі «репетуйте щодуху», а моліться від усього серця, всією душею, наскільки можете вірувати. Так, як кличе людина за крок від загибелі, з останніх сил.
Цікаво, що при цьому старець обов’язково розповідав про якесь зовсім «свіже» чудо від ікони, адже йому постійно телефонували та писали, повідомляючи про те, що сталося за молитвами біля «Скоропослушниці». І його розповіді надихали, адже коли ми бачимо, що молитва однієї людини була почута, то й самі отримуємо додаткову мотивацію так само наполегливо просити Богородицю.
Для мене, мабуть, найдивовижнішим залишається чудо від ікони Божої Матері «Відрада й Утішання». У часи, коли афонські монастирі зазнавали нападів піратів, розбійники вирішили захопити й Ватопедську обитель. Уночі вони причаїлися біля стін, очікуючи, коли відчиняться монастирські ворота.
За ватопедською традицією, ключі від воріт зберігалися в ігумена, який щодня перед початком служби передавав їх воротареві. Уранці прийшовши на місце зустрічі з воротарем, який десь затримався, — а відбувалося це на паперті соборного храму перед фрескою з зображенням Богородиці, — ігумен раптом побачив, що лик Пречистої на фресці змінився. Божа Матір повернулася до нього й звеліла не відчиняти ворота, тому що розбійники хочуть напасти на монастир. І далі старець із жахом спостерігав, як Богонемовля почало затуляти Своєю рукою вуста Пречистої Матері зі словами: «Ченці живуть недбало, тому гідні смерті». Однак Богородиця відвела руку Спасителя і ще раз повторила попередження.
Ворота, звичайно ж, не відчинили, а на світанку братія побачила, що під стінами причаїлися розбійники. Обитель була врятована.
Найдивовижніше те, що на фресці зображення залишилося у зміненому вигляді.
Зараз на тому місці нова ікона, і Богородиця написана так, як було до цього чуда. А змінену фреску демонтували й перенесли до спеціально побудованого для неї храму, де вона перебуває й досі.
Вважаю, цей образ Божої Матері близький кожному, хто прагне мати смиренне поняття про себе. Що таке смирення? Передусім — тверезе розуміння, яким ти є насправді. Розуміння міри своєї гріховності, віддаленості від Бога. Та найголовніше — усвідомлення, що без Божої допомоги ти змінити себе не можеш. Лише Господь має силу зробити тебе кращим.
І як виявом любові до Христа стає дотримання Його заповідей, так виявом нашої любові до Богородиці буде наслідування Її життя.
Як ми можемо наслідувати Богородицю? Перш за все, смиренням, здатністю чути слово Боже й жити по-Божому. Євангеліє дослівно перекладається як «Блага звістка». І ця звістка звернена до кожного з нас. Людино, перестань жити по-земному, живи небесним! Прагни до Господа, виконуй Його заповіді, твори Його волю. Люби свого Творця, люби ближнього. Люби палко, жертовною любов’ю. Не будь байдужим.
Якщо матимемо про себе смиренне поняття й усім серцем трудитимемося для Господа — молитися, творити добрі справи, виконувати заповіді, — Господь Своєю благодаттю і за молитвами Своєї Пречистої Матері обов’язково допоможе, додасть те, чого нам бракує в духовному житті, аби ми були, за словом Христа, досконалими, як досконалим є Отець наш Небесний.
