Промені сонця ледь-ледь пробивалися через густе гілля. Я ввімкнула в кімнаті світло, сіла на ліжку і… затамувала подих. Попереду на мене чекав насичений день: зранку молитва у храмі, потім послухи — на кухні, в монастирському готелі, в саду — і на завершення знову така улюблена для всіх тут молитва у храмі.
Ще рік тому я дивилася на це місце на гугл-картах, не уявляючи навіть, що існує бодай якась можливість сюди потрапити. Але Господь подбав про все так, що я тут: в Англії, у графстві Ессекс, у монастирі в ім’я святого Іоанна Предтечі та преподобного Силуана Афонського. Сиджу собі, ніби нічого не трапилось, в кімнаті, ніби й не про це була моя гаряча молитва протягом стількох місяців…
У цей монастир люди приїжджають з усього світу, і в кожного — своя неймовірна історія. Побувавши тут хоча б раз, неможливо не прагнути повернутися сюди знову і знову.
Тут отримуєш відповіді на свої заплутані питання, навіть не ставлячи їх уголос. Здається, що й повітря в цих стінах наповнене любов’ю, а коли дивишся на монахів, дивуєшся: якщо людина може бути такою, який же тоді наш Усемогутній Бог?
***
Бог шукає нас з лагідністю
Я полюбила цей монастир задовго до того, як сюди потрапила. Божим Промислом у вересні 2014 року я поїхала вчитися в Англію в школу для дівчаток. Оплату за проживання й навчання повністю покривав грант, усі інші витрати лягали на плечі моєї сім’ї. На оформлення візи та придбання авіаквитків батьки потратили останні гроші, і в день відльоту в моєму гаманці лежало всього 20 фунтів однією купюрою і ні центом більше.
На інформацію про єдиний православний монастир в Англії, заснований архімандритом Софронієм (Сахаровим) в Ессексі, я натрапила абсолютно випадково. В Англії взагалі «туго» з православ’ям, і я шукала бодай якийсь храм, куди б можна було поїхати на літургію…
З географією в мене завжди були проблеми, тому зразу ж забила адресу в гугл-картах. За побудованим маршрутом виходило, що доведеться зробити три пересадки, і вся дорога займе шість-сім годин. Для Англії це дуже довгий шлях, тому що поїзди там швидкісні, а відстані невеликі.
Але, чесно кажучи, довжина маршруту лякала менше за все. Подорож виявилась неможливою з фінансових причин: квиток коштував близько 180 фунтів, а в мене — лише 20. І хоча на той момент я геть нічого не знала ні про отця Софронія, ні про преподобного Силуана Афонського, ні про цей монастир, в душі з’явилося гаряче бажання не просто там побувати, а хоча б декілька днів там пожити й потрудитися.
І я… стала про це молитися. У силу багатьох, описаних вище, обставин, на той момент це була дуже нелогічна молитва, але, борючись зі своїм невір’ям, я намагалася довіритись Богу.
Через декілька місяців посилених пошуків у найближчому від школи містечку я знайшла грецьку православну церкву. Громада прийняла мене дуже дружелюбно. Серед парафіян була Веро́ніка — надзвичайно мила жінка, яка надала мені таку підтримку й допомогу, що не вистачить і цілого дня, аби про все розповісти. За короткий час ми здружилися, і часто на машині вона підвозила мене з храму до школи. А дорогою розповідала неймовірні історії зі свого життя. Так я дізналася, що вона перейшла в православ’я із англіканства, а хрестив її в Лондоні митрополит Антоній Сурозький!
Победа будет приписана нам
Якось Вероніка згадала і про монастир в Ессексі. Вона говорила про це місце з величезною любов’ю: коли її чоловік був живий, вони часто туди приїжджали. У той самий час у її голосі вчувався сум, тому що після смерті чоловіка сама вона вже давно там не була.
Хвилину ми їхали мовчки, як раптом Вероніка, геть забувши про дорогу, радісно повернулася до мене і запропонувала разом поїхати в монастир на її машині! На секунду моє серце завмерло від щастя, і я просто не могла повірити, що це можливо…
Якраз рік минув відколи я дізналася про монастир і почала молитися про те, щоб туди поїхати! І ось уже в останній день навчання перед канікулами Вероніка чекала мене після уроків біля школи, і ми нарешті подалися в таку довгождану для мене подорож.
***
З тих пір уже тричі я приїжджала сюди. Щоразу все було абсолютно по‑новому, але мир і любов, які панують у монастирі, лишались незмінними.
Найперший спогад про це місце — суботня літургія у храмі в ім’я преподобного Силуана Афонського. Церква дуже відрізняється від звичайної в нашому розумінні: побудована не у формі корабля чи хреста, без куполів і золотих хрестів. Пізніше я дізналася, що отцю Софронію не дозволили їх установити, і він був змушений звести будівлю, яка б не виділялася серед інших будинків у селищі. Але, потрапивши всередину, забуваєш буквально про всі земні турботи, тому що зустрічаєшся очима з Господом.
Отцю Софронію було 87 років, коли він розписував церкву. Робив він це з командою помічників, але сам керував усім процесом. І неможливо передати словами, скільки всього вмістив у себе лик Христа на розписі Таємної вечері. Любов, співчуття, прощення… Милуючий погляд дивиться не просто на тебе, а спрямований у твоє серце.
Спів злагодженого хору, молитви різними мовами (в обителі подвизаються монахи й монахині з усіх кінців землі) — та суботня літургія була однією з найбільш хвилюючих у моєму житті!
Утім, найщасливішими я можу назвати й інші моменти та спогади, пов’язані з цим місцем.
Наприклад, дуже хотілося потрапити в монастир на Великдень, але місця в готелі бронюються не те що за місяці — за роки заздалегідь! І скільки було здивування й радості, коли мені зателефонували й повідомили, що місце таки звільнилося і я можу приїхати. Мало того, зі мною поїхала моя сусідка по кімнаті Ізабелла. Вона з протестантської сім’ї, і хоча вже ходила зі мною до храму щонеділі, все одно я дуже переживала, що якихось ситуацій у монастирі вона може не зрозуміти. Однак, за молитвами святого Силуана Афонського і отця Софронія, їй там дуже сподобалося. Перед від’їздом Ізабелла накупувала багато книг отця Софронія і Біблію із православним тлумаченням. Для мене це було ще одне маленьке чудо.
***
Добре нам тут бути
Та найголовніше те, що Господь улаштував стільки «збігів» лише для того, аби виконати мою молитву. Відправляючи мене до Англії, подбав, щоб недалеко від школи був храм. У ту ж церкву Своїми неймовірними шляхами привів Вероніку. Подумати лишень: дві людини з різних поколінь, з абсолютно різними історіями і життєвим досвідом зустрілися в невеликому храмі в Англії — і це назавжди змінило їхнє життя.
Я щиро, від усього серця попросила Бога про поїздку в монастир, а Він дав мені дещо набагато глибше й цінніше — і храм, і батюшку, і Вероніку. І докорінно змінив моє уявлення про Церкву, про віру і про Нього Самого.
