В одному київському храмі за шість з половиною років було документально зафіксовано 57 (!) випадків народження діточок за молитвами до преподобного Стиліана Пафлагонського. Як ви розумієте, не міг священник, свідок стількох чудес, не прославити Бога, дивовижного у святих Своїх. Так і народилася ця стаття для «Отрока».
Цей текст також є російською мовою
Міць та сила Божа
Як священник, я завжди відчував трепет до чину поховання немовлят. У глибині душі сподівався, що ніколи не доведеться стикнутися з цим послідуванням, проте Серцевідець Бог розпорядився інакше…
Небесный гражданин
Чотири роки тому в нашій громаді сталася подія, яка нікого не залишила байдужим. Уявіть собі родину в очікуванні первістка. Про малюка всі думки та мрії. І раптом під час планового медичного огляду майбутній мамі кажуть, що «плід має слабке серце й необхідно зробити аборт». Не знаю, чим керуються медики, коли дають такі поради. Віруючим батькам неможливо навіть уявити собі, як можна піти на таке. І наші парафіяни, подружжя Павло та Ганна, з глибокою довірою й надією на Божу милість очікували появи на світ малюка.
Синочок справді прийшов у цей світ зі слабким сердечком. Його похрестили в пологовому будинку по чину заради страху смертного, а потім, коли дитинка зміцніла, доповнили таїнство в одному з лаврських храмів. У святому хрещенні хлопчику дали ім’я Ілля — що означає «міць (сила) Божа».
Господь сказав апостолові Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Так і дитяча неміч задала тон усьому життю малюка та його близьких, а в цій немочі проявилася сила Христова.
Родина Іллі постійно відвідувала богослужіння, і малюк полюбив храм та молитву. Ніколи не забуду, як він, однорічна крихітка, якого щойно відпустили зі слінга, покладав на себе хресне знамення, на кожній відправі співав разом із хором «Алилуя», а під час кадіння повторював дії священнослужителів. Іноді здавалося, що він якимось навіть суворим поглядом оглядає всіх довкола — чи хреститься народ у храмі.
Головне випробування, яке чекало на тата й маму, — операція на серці Іллюші, яку кілька разів переносили з різних причин. Аж ось цей день настав. Уся дружня громада нашого храму очікувала вістей про закінчення складного хірургічного втручання з усунення одразу декількох вад на маленькому сердечку.
Досвідчений кардіохірург з Божою допомогою операцію провів успішно. Тепер мав пройти період адаптації організму. В реанімації київського Центру дитячої кардіології та кардіохірургії лікар сказав батькам: «Ваш малюк активно бореться за життя». Упродовж трьох тижнів щоденно біля лікарняного ліжечка Іллюші ми служили молебні, однак, на превеликий жаль, нирки так і не запрацювали. Лікар покликав батьків попрощатися з єдиним сином, і вони в сльозах співали своїй дитині колискову…
Упевнений, що, за неложною обіцянкою Спасителя, малюк Ілля, не доживши до свого земного другого дня народження без одного дня місяць, відійшов у Царство Небесне.
Поруч з Іллюшею в реанімації лежав хлопчик з Молдови, на ім’я Драгомир, зовсім крихітка. Він також відійшов до Господа. Це була вже четверта дитина, яку втратили багатостраждальні батьки Ігор та Вікторія.
Цілий рік та одинадцять місяців Павло та Ганна мали за щастя жити поруч з їхнім синочком. Ясна річ, одну дитину не замінити іншою, та люблячий нас Бог ніколи не полишає скорботні душі без утіхи. За благочестивим церковним переказом, малюки, які відійшли до Бога, особливо моляться за свою родину біля Престола Вседержителя. І в Павла та Ганни невдовзі народилося ще двоє здорових синів — брати Іллі Лев і Святослав. Так уже тричі стали батьками справжні тато й мама.
А Ігорю та Вікторії, які поріднилися в горі з нашими парафіянами, Господь також послав сина. Братику Драгомира дали ім’я Стиліан.
Дитячий святий
Чому Стиліан? Тому що саме цьому святому ми молилися про зцілення Іллі та Драгомира й укріплення душевних сил їхніх батьків. І небесний покровитель діточок не залишив своїх молитвеників без розради.
И будете сынами Всевышнего
Уже багато століть преподобний Стиліан Пафлагонський (приблизно 400-500 рр., Адріанопіль) у Православній Церкві шанується як святий, що особливо молиться за дітей. На іконах його завжди зображують з немовлям на руках і обов’язково з сувоєм, в якому значиться: «Діти — Божий дарунок».
Ця людина взагалі непересічна особистість. Маючи високий соціальний статус, блискучу освіту, величезні кошти, власну землю та інші матеріальні блага, він не став марнотратником. Коли його батьки померли, все успадковане Стиліан продав, а кошти роздав бідним зі словами: «Я скинув важкий якір, який тримав мене на прив’язі бажань мого тлінного єства. З цього часу відкритий переді мною шлях до істинного життя». Далі був чернечий постриг, а з матеріального майна в ченця, що прийшов у монастир, залишився тільки одяг.
В обителі неподалік від Адріанополя мешканець Пафлагонії виявив себе справжнім аскетом. Він став прикладом благочестивого життя для дітей та дорослих.
З часом у пошуках досконалості Стиліан попрощався з братією і подався в пустелю. Там оселився в печері, де дні та ночі проводив у богомисленні та молитві, а їжею для подвижника стали рослини. Після багатьох років його усамітнення та суворого подвигу поруч із ним у пустелі почали селитися й інші ченці, які прагнули святості.
Одного разу, бажаючи спрямувати працю подвижника на благо ближнім, Господь явив диво. Стиліан пішов у місто на базар, аби купити хліба до свята. Там його зустріла жінка з хворою дитиною на руках. Вона слізно просила молитов про зцілення чада. Чуйне серце Стиліана не могло не співчувати болю ближнього, а вже тим більше не залишилося байдужим до материнського смутку. Святий дослухався до прохання, помолився про тяжко хвору дитину й поклав на неї руку. Хвороба миттєво відступила, а вдячна мати не могла стримати своєї радості.
«Сарафанне радіо», виявляється, існувало і в V столітті: відтоді чимало людей почали шукати печеру, в якій подвизався добрий чернець. Біля житла преподобного земля зрошувалася батьківськими слізьми, пролитими в сподіванні на Христа та із вдячності за зцілення діточок.
Місце усамітнення й тиші, де святий вдосконалювався в духовності, стало гамірним. Тут було чути дитячий плач і сміх, звучали прохання про молитви та вдячність Богові — так гучно, як властиво виявляти емоції людям на Сході. Це викликало нарікання подвижників, які проживали в скельних печерах поблизу старця Стиліана. Проте він сумирно відповідав ченцям, що дітям належить Царство Небесне.
Звісно, траплялося, що Господь чув молитви преподобного про зцілення дитини, однак управляв інакше. Нічого не буває випадкового, а любов долає тенета смерті. Бажаючи втішити вкрай зажурених батьків, переживаючи з ними їхній біль, Стиліан просив для тих, хто втратив своїх чад, благословенне народження здорових діточок. Приходили до святого й безплідні пари, і ті, хто довіряв Христу, отримували великий дарунок благочаддя.
У стародавніх списках житія святого згадується благочестива жінка, яка взялася допомагати старцю у важливій справі — організації першого християнського дитячого садка. Ім’я цієї благочестивої християнки, на жаль, до нас не дійшло, проте відомо, що вона, не маючи чоловіка й дітей, бажала допомагати ближнім.
Багатьох зцілених малюків, а також діточок, які народилися за молитвами преподобного Стиліана, батьки знову приносили до старця для благословення. Багато хто бажав присвятити Христу своїх довгоочікуваних чад, і з часом у місцевості, що раніше була пустелею, виник справжній дитячий садок, де вихователями були ченці та жінка, якій за працю на благо ближніх Господь послав благочестивого чоловіка та чотирьох дітей.
У колишнє місце усамітнення пустельників доправляли воду та їжу. Тут, неподалік від печер подвижників, малята вчилися молитов, слухали історії з Євангелія, набиралися християнської мудрості й, звичайно ж, багато гралися.
Помер преподобний Стиліан у глибокій старості, зробивши за своє воістину яскраве подвижницьке життя безліч добрих справ, стяжавши дитячу простоту й радість. Мощі святого почивають у грецькому монастирі Святої Трійці в Кардиції в селищі Аграфа (центральна Греція).
Умеешь ли ты любить?
На нашій землі цей угодник Божий став добре відомим нещодавно. 2013 року преподобного Стиліана офіційно було внесено у святці Української Православної Церкви. День його пам’яті — 9 грудня. Та якщо бути точним, слід сказати, що шанування святого було відновлене, адже здавна його вшановували нарівні зі святителем Юліаном Кеноманійським — молитвеником за дітей та немовлят.
В іконописній традиції їх навіть часто плутали: як-то на одній ілюстрації ХІХ століття, де скомпільовані зображення святих Стиліана та Юліана — про це свідчить напис «Істиліан».
Ще буває плутанина зі згаданими святими, коли святителя Юліана називають преподобним. А в різних джерелах досі можна зустріти помилкове ототожнення цих двох особистостей, коли ікони преподобного сприймаються як ікони святителя і навпаки.
Однак народ не просто так їх плутав. У свідомості православних віруючих обидва співзвучних імені асоціювалися зі швидкою благодайною допомогою дітям. Та якщо святителю Юліану молилися у випадку дитячих хвороб, то преподобний Стиліан, скажімо так, більше виступав як «універсальний» дитячий молитвеник. До нього зверталися з проханнями про дарування немовлят, про виховання їх та гарне здоров’я. А за численні дива, які відбувалися за його молитвами, люди гаряче полюбили преподобного.
Серед хайретизмів (від гр. Χαίρετε — «радійте») акафісту преподобному Стиліану є такі рядки: «Радій, Горнього Єрусалима найчесніший громадянине». Святі є частиною Небесної Церкви, вони оселяються в радість Отця Небесного, до якої закликається кожен християнин. Власне, для радості у Христі, після зміни громадянства земного на небесне, і створені всі люди.
P.S.
До війни в київському храмі на честь Єрусалимської ікони Божої Матері перед єдиною в Києві іконою з часткою мощей святого щочетверга правився акафіст преподобному Стиліану Пафлагонському з молебнем про дарування дітей та особливими молитвами про здоров’я діток і про дітей-сиріт.
