Після ремонтних робіт 2016-2017 у храмі Гробу Господнього всі помітили, що кувуклія і ротонда стали чистішими й просторішими, можна зазирнути в округлі віконця. І це хіба все?
Натомість у головній християнській споруді планети зробили дуже небуденну справу…
Надважливі умови
Що відбувалося за лаштунками, нам ніхто не розповість: храм Гробу Господнього — найпотаємніше місце у світі.
Але факт: два патріархи та падре Піццабалла змогли домовитися й підписали договір про реставрацію, ремонт і зміцнення кувуклії.
Умови процесу були аж занадто особливі. По-перше, брак часу. Церкви вимагали, щоб до Великодня все було закінчено. По-друге, робота у відвідуваному об’єкті. Кувуклію весь цей час було відчинено для прочан і туристів (окрім 60 годин, але про них нижче. 60 годин – це два з половиною дні). По-третє, все відбувалось у храмі Гробу Господнього.
Ремонт, реставрація, просто генеральне прибирання у ХГГ — історія, яка зрозуміло, де почнеться, але незрозуміло, чим закінчиться.
Попередня реставрація проводилася 200 років тому, після великої пожежі 1808-го. Греки звинуватили вірмен у підпалі, вірмени звинуватили греків у недбальстві. Право на ремонт хотіли всі, привілей у турків змогли викупити лише греки.
Коли зняли риштовання та відкрили двері, виявилося, що розписи кувіклії тепер не католицькі, а грецькі, і саркофаги латинських королів греки з храму викинули. Коптську капелу з тилу кувуклії знесли вщент, і копти нічого не могли довести, доки в 1831-му влада в місті не перейшла до єгипетського паші. Пашá заступився за земляків, прибудову відновили й віддали коптам. (Для довідки: самі копти відібрали капелу в ХVІ столітті в католиків, які в ХІ столітті відняли її в греків).
Або в 1977-му: засмітилася каналізація, вісімдесятилітній грек-сантехнік пішов відчиняти покришку люка, виявилося, що вона на межі конфесій (бо кругла). Вірменські ченці обурились і вчинили бійку, копти й ефіопи долучилися з обох боків.
Або в 2002-му: чернець на даху захотів пересунути свій стілець у тінь… У підсумку госпіталізували одинадцять ченців – коптських та ефіопських. (У мережі щороку з’являються відео, як хтось комусь “врізав”, усі побігли, а ізраїльська поліція рознімає.)
І на цьому тлі у квітні 2016-го три головні Церкви храму – вірменська, католицька й грецька – запустили спільний проект, обрали головним Патріарха Феофіла, зібрали три з половиною мільйони євро (смішні гроші, коли думаєш про масштаби події, проте вистачило!).
Роботу доручили афінському політеху, керівником призначили професора Антонію Моропулу. Завдання були очевидні: зміцнити, відреставрувати, просто почистити.
Ми звикли, що кувуклія – це закіптюжена споруда в залізних риштованнях, серед нас ніхто й не пригадує її без зовнішнього каркасу. Його поставили при мандаті в 1947-му після великого землетрусу. Тож 70 років вигляд святого для мільярдів людей місця не надто відповідав його значущості.
Зрозуміло, що, отримавши таку нагоду, кувуклію збиралися якомога ґрунтовніше дослідити, описати й зробити комп’ютерну модель.
Зворушливі відкриття
Щойно зміцнили мандатне риштовання і почали знімати зовнішні мармурові плити – наштовхнулися на сенсацію.
«Гроб Господній» – це ж у нас так кажуть. А за єврейською традицією небіжчика в труні не ховали. Тіло покладалося в печеру, печери видовбували в скелях. Завжди вважалося, що під час будівництва ХГГ скелю зрили повністю, залишили тільки погребальне ложе, а довкола звели кувуклію.
Коли зняли зовнішні мармурові плити, виявилося, що за ними не кладка, а стіни печери. Тобто, тисячоліття ніхто цього не знав: печера збереглася. Її висікли зі скелі, вийшло таке горбисте склепіння з ложем Ісуса, ззовні й ізсередини його обклали мармуром, це і є кувуклія. Що з цією новиною робитимуть учені, що Церкви – з цікавістю подивимося.
Друге відкриття – тривожне. Виявили дренажний рівчак, який проходить просто під кувуклією. Стічні води Старого міста не найкращий друг вапняків і цементів. Частину розчину роз’їло, каміння дало тріщину. Варіант, аби розібрати по камінцю, тріщини замастити, покласти новий цемент, не обговорювався: не було часу і ніхто не дасть демонтувати кувуклію.
Вигадали вприскувати рідкий розчин. Визначили локаторами місця порожнеч, розрахували тиск. В останній момент збагнули: ризикуємо поховальним ложем – раптом туди просочиться розчин. Зрозуміли, що ложе слід герметизувати.
Власне, з могилою та сама історія, що і з Голгофою: поховального ложа, як і місця розп’яття, ніхто не бачить: їх, аби прочани не розтягли по шматочку, давно взяли в камінь. Ложе стоїть під плитою; щоб його ізолювати від уприскуваного розчину, плиту потрібно зняти. Це означає – окрім усяких теологічних сумнівів – закрити доступ прочанам. Такого ніколи не було.
Професор Моропулу говорила-говорила з двома патріархами й падре та виговорила дозвіл закрити кувуклію на 60 годин і зняти плиту з ложа. Не виключаємо, що отцям самим цього дуже хотілося: ніхто з їхніх попередників, судячи з усього, ложа Ісусового не бачив.
Зібралися перші особи всіх єрусалимських церков, замкнули храм ізсередини серед білого дня без звичної урочистої процедури, і троє роботяг у жовтих касках потягли мармурову плиту на себе. Увесь проект супроводжувався зніманням «National Geographic», є фільм.
Під плитою знайшли не шматок скелі, як усі чекали, а ще одну плиту. Горішня лежала вільно, між нею та нижньою навіть був просвіток, а нижня виявилась приклеєною до поховального ложа цементом. До того ж на ній був хрест, котрий ідентифікували як висічений за часів доби хрестоносців.
Це нікому не сподобалося. Завжди виникали запитання – чи правда, що імператриці Єлені вдалось через триста років знайти справжню могилу, – і якщо виявиться, що ложе зробили хрестоносці, сумніви в справжності місця отримають новий імпульс. Хоча, взагалі-то, відповідати є що: з храмом після Єлени стільки всього відбувалося (зносили його, наприклад), що необхідність приклеїти дошку могла з’явитися. Але напруга виникла.
Пресі повідомляли, що ложе відкрили, але дуже невиразно. Було незрозуміло, що саме відбувається й чому. Нарешті аналіз показав, що розчин наносили в четвертому столітті, історія цариці Єлени отримала підтвердження, і всі заспокоїлися. З дивним хрестом ще буде час розібратися.
Те, чого очікували сімдесят років
До середини березня 2017-го роботи закінчили. Масштаб подій важко збагнути. (У єрусалимському Музеї Природи буквально в ті ж дні архітектор Тоні Рігг розповідав на семінарі з охорони пам’яток, як він сорок років займається реставрацією англіканської церкви навпроти башти Давида. Склалося враження, що робота була дуже складна. Але ж у протестантів у храму всього один господар, немає тисячолітньої історії та мільйонів прочан.)
Що важливо — ґрунтовно розібралися зі стійкістю споруди. Прибрали розкришений розчин, зміцнили кожний камінь, до якого змогли дістатися, колони, звісно, також. Куполи приділу Ангела й приділу Гробу також зміцнили, у маківку куполу башти поставили металевий каркас. Усі зовнішні мармурові плити посадили на титанову сітку, титановими стяжками постягували все, що могли. Перевірили на стенді в Афінах модель отриманої кувуклії, вийшло – сейсмічно стійка. Дали команду зняти британський каркас. Сімдесят років цього чекали.
Ясна річ, усе відреставрували. Насамперед, почистили, помили, підклеїли, підфарбували. Почистили живопис від кіптяви, підмалювали. Але це неозброєним оком видно. Чого раніше не було – відкрили вид на стіну печери, за склом.
На додачу до того що всі дерев’яні частини просочили рідинами проти шашеля, грибків та плісняви, усередині встановили системи вентиляції та просування повітря й ультразвуковий птаховідлякувач (прощайте, голуби!).
Усе задокументовано, кожен крок зафіксований. Створено моделі, перевірено гіпотези, випробувано матеріали, способи та пристосування, написані статті й доповіді; книги й дисертації – на підході. Працює комп’ютерна модель, у ній можна розгледіти кожний куток кожної фрески, «National Geographic» обіцяє зробити її доступною (може, вже зробив).
Проблема, яка залишилася, – Моропулу не приховує стурбованості – вода під храмом. Кувуклія стоїть на нерівному шматку скелі, під якою – порожнини та водостоки. Вплив вологи й вологості під час ремонту вдалося послабити, але є небезпека розмивання, потрібно робити дренаж. Ще в рекомендаціях вказується на необхідність просвітницької роботи серед прочан – аби не ставили свічки біля стін, але з цим начебто проблем не виникає: ставити немає куди.
***
Ось, мабуть, головне про історію з реставрацією. Звісно, краще один раз побачити, ніж сто прочитати. Єрусалим радий гостям: саме час…
