«Разом із церквою в мене всередині згоріло все повністю»

Заворичі — невелике село, яке опинилося на шляху російських військових, коли вони підходили до передмість Києва — Бучі, Бородянки, Ірпеня. Священник із Заворичів, протоієрей Петро Котюк, стояв на дзвіниці і дивився, чи не йдуть російські війська: у разі їхньої появи він мав попередити мирних жителів набатом, аби ті встигли сховатися від обстрілів. Перед окупацією батюшка з селянами весь час проводили хресні ходи з молебнями. І, може, тому в селі окупанти не чинили таких звірств, як у інших селах поряд.

Протоієрей Петро Котюк на сходах каплички, побудованої на місці згорілої церкви
Та коли відступали, росіяни розстріляли сільську церкву з танка. Побудований у дев’ятнадцятому сторіччі, храм пережив громадянську війну, нацистську окупацію, безбожну радянську владу. А від нападу «братнього народу» не встояв.

Храм у Заворичах: таким він був

Усе, що залишилося від церкви в Заворичах. 7 березня 2022 р.
Нині село відбудовується після руйнувань, заподіяних російськими загарбниками. Але батюшка постійно відчуває на собі тиск військової адміністрації щодо зміни юрисдикції його парафії. І не може зрозуміти: для чого це робити, якщо люди цього не хочуть?

— Початок війни для нас, як і, мабуть, для кожного громадянина України, це був страшний сон, — розповідає отець Петро. — До останнього не можна було повірити в усе, що відбувається. Почали бомбити Ірпінь і Бучу, а до наших Заворичів зайшли за п’ять днів.

У перший день війни ми зібрались всією громадою села, кожен знав свою відповідальність. У мене було особливе завдання: постійно бути на дзвіниці, тому що це сама висока точка в селі. І якщо, не дай Бог, я бачу колону, то повинен дзвонити у дзвони, аби люди могли сховатись по погребах.

І це було правильно. Для мене була ціль — зберегти життя людей нашого села. В мене погреба ніякого немає, але я сподівався, що Господь милостивий і допоможе.

— Як поводились російські військові?

— Мокрець, Бервиця, Заворичі були повністю окуповані. Але, милістю Божою, можливо, по наших молитвах, бо ми ходили хресною ходою навколо села з усіма людьми, звершуючи молебні на кожному перехресті, в нас не було цих звірств, що відбувалися по інших селах, у Богданівці, наприклад. Вони жили по хатах, їли-пили, але, дякувати Богові, над людьми не знущалися, нікого не ґвалтували. Для мене це просто милість Божа.

Звичайно, поламали забори, хати поспалювали. Наш прихожанин із сусіднього села залишив машину біля церкви. Каже: «Батюшка, я залишу машину, у нас там дача». Вони з Києва приїхали. Я кажу: «Звичайно, залишайте». І я бачу в бінокль, як війська йдуть, і дзвоню в колокола, щоб люди поховалися. Бачу, як заходить у сусіднє село ця колона, і першим ділом що вони зробили — спалили якраз хату нашого прихожанина, який залишив машину біля мене. Кажу: «Добре, хоч машина залишилась».

Чи довго були під окупацією?

Росіяни залишалися декілька днів і поїхали далі в сторону Києва — Богданівка, Димерка. Мабуть, у них був такий наказ, аби тут не затримуватися. Виконувати свою справу криваву. Сподівались взяти Бровари, Київ, я собі так думаю.

А потім почали з Київської області всі відходити, мінували повністю за собою весь шлях. У нас люди підірвалися на протитанковій міні — їхали полем, дивилися на свої будинки, чи вони цілі. І так сталося. Страшні речі, важко говорить. Сьогодні у всіх психологічний стан іще такий, дуже напружений, всі налякані, не знають, що завтра на нас чекає, чи знов все повториться, не дай Бог.

— За яких обставин згоріла ваша церква?

— Я не думав, що будуть стріляти по храму. Але коли вони відходили, то стріляли по всьому підряд. Такий відволікаючий маневр. І попав у храм снаряд. Сусіди, які живуть біля церкви, кажуть, що поцілили з танка, прямим попаданням у вівтарну частину.

Заворичи, 7 березня 2022 р.

Тобто, бачили, куди стріляли?

— Бачили прекрасно. Для того, щоб відійти чимскоріше, потрібно було зробити якусь провокацію і перекинути увагу на інші об’єкти, які дорогі людям. Наш храм стоїть на східній частині села, він прострілюється з любої точки.

Як вам пощастило не постраждати при цьому?

— Серце в мене відчувало, що може бути щось таке недобре. Матушці кажу: «Дивися, в нас мати після інсульту, вона лежача, в нас погреба нема, зараз попадуть у хату, давай виїдемо на деякий час». Ми поїхали до благочинного в Бровари, він нас приютив у нижньому храмі. Пізніше мені дзвонять: «Не повертайтеся в село, тому що, якщо взнають, що ви були на дзвіниці, це загрожуватиме життю вашої родини». Бо храм був найвищою точкою, з якої було видно їх переміщення.

Деякий час ми перебували у батьків. І сьомого березня мені телефонують: «Батюшка, у вас храм горить». Звичайно, сьогодні ми співпрацюємо з нашими слідчими органами, поліцією, треба проаналізувати всі дані. Але не в моїй компетенції розповідати такі речі.

Що ви відчули тоді, як дізналися, що святиня зруйнована?

— Скажу, що в мене всередині згоріло все, повністю. П’ять з половиною років я служу в Заворичах. Ми вкладали всі свої сили, всю свою любов в цей храм. Минулого року після Пасхи зробили повністю фасадні роботи, які немало коштували. Звичайно, люди вкладали свою душу. Я керував роботою, і працівників шукали добросовісних, щоб вони зробили все якісно. На моїй сторінці в Фейсбуці залишилися фото — яку ми красу зробили в минулому році.

Храм у Заворичах: таким він був

Звичайно, Бог не живе тільки в храмах рукотворних. Але цей храм пережив дві війни, Голодомор. Сам храм був побудований у 1873 році. Настільки біль була від того… Навіть німці, які були в нашому селі, які окупували це село, не зробили храму нічого поганого. Є передання, що один німець закохався в дівчину з нашого села і вінчався з нею в цьому храмі. І ось тут наші браття-сусіди наробили такої біди.

Я не можу зрозуміти абсолютно логіку цієї війни і для чого вона взагалі потрібна.

— Ви залишаєтесь у своїй конфесії?

Звичайно, ми всі під омофором Блаженнішого Онуфрія. Я так людям і кажу: «Якщо в нас є питання до патріарха, то патріарх не є Церквою». Церква — це зовсім інше. Я не знаю, чому в патріарха така позиція. Так, він нас підставив, нашу Церкву і Блаженнішого Онуфрія. Бог йому суддя, звичайно. Але ми стараємось, аби був мир, спокій в селі. Я попросив цю тему навіть не підіймати, всі ці переходи, юрисдикції і так далі.

— Вас підтримала громада?

— Звісно. Слава Богу, на сьогоднішній день у нас спокійно в селі. І я кажу: «Давайте ми цю тему якось пізніше будемо піднімати». Зараз війна, і будинки постраждали в людей, треба їм допомагати, а ми почнемо воювати ще за юрисдикцію, ну кому це потрібно?

Ми прекрасно розуміємо сутність нашої Церкви. Ніякого відношення взагалі до Москви вона не має. Що понаписували в статуті РПЦ, то їхні проблеми. Так само як у нашого сусіда-президента, не хочеться називати його прізвище. Як він вважає, що це його території, так саме патріарх вважає, що це його канонічна територія.

Але вибачте, будь ласка. Ми живемо на своїй землі, нам тут треба розбиратися самим. Ніхто не повинний нам вказувати, що нам робити, як нам жити. В нас є Блаженніший, предстоятель, якого визнає весь світ. Будемо його слухати.

Ми повинні бути людьми в першу чергу. А не просто так: «Все, переходимо туди» — ну як це так? Це неправильно, це не по-людськи. Невже Блаженніший винний, що там робиться у Москві?

— Де ви зараз служите?

— За вісім днів перед Вербною неділею ми побудували невелику часовню. Перша служба якраз була на Вербну неділю. Вечірнє богослужіння, потім Божественна Літургія і донині ми поки що служим тут.

Будівництво каплички на фундаменті згорілої церкви в Заворичах. Квітень, 2022 р.

Але є така проблема. Сама влада Броварського району, військова адміністрація постійно телефонують, питають, чи ми будемо робити якісь збори щодо приєднання до ПЦУ. Я кажу: «Хлопці, для чого вам це потрібно? Ви хочете моїми руками в селі розкол зробити? Заради чого? Якщо є можливість допомогти, відбудовуйте зруйноване, які проблеми. Час покаже, все встане на свої місця». Це вносить напруження — постійно дзвінки, постійний тиск.

— Люди не хочуть переходити?

— Більшість не хоче. Навіть питання це підіймати не хочуть.   

— І досі в Україні є православні, які не вірять, що Росія веде повномасштабну жорстоку війну проти нас…

— У нас хватає навіть архієреїв таких. Що вони бува понаписують. Це сором перед людьми. Ладно якісь монахині, вони нічого не бачать у своєму монастирі. Але якщо ти архипастир. Сидиш на мирній території і не знаєш, як страждають люди.

У нас тут у сусідки з БТРу з кулемета розстріляли всю хату. Зайшли, повипивали якесь вино, яке було. Порозбивали все. Холодильник, пральну машину — все розстріляли. У мене через паркан. Просто п’яні приїхали. 120 літрів вина у Бервиці випили у нашого прихожанина. В нього виноградники колись були, він вино робив, залишив у погребі. Розповідав, що все повипивали і п’яні поїхали на Заворичі. І давай тут стріляти по хатам, наліво, направо, куди попало. Повиганяли людей з погребів: «Так, выходим из погреба, руки туда-сюда». Слава Богу, що тут хоч так не знущалися над людьми.

І я не можу пояснити тим, хто в зоні свого комфорту і вважає, що все добре. Треба таких було на початку війни в Заворичах на дзвіницю посадити, вони поміняли б точку зору. Чи навколо церкви поставити, коли міни літають, не знаєш, куди влучать, чи в храм, чи в хату комусь.

Парафіянки на будівництві каплички на місці згорілого храму в Заворичах, квітень 2022 р.

Такі люди ще й Церкву компрометують, важко потім доводити, що ми не підтримуємо війну і називаємо речі своїми іменами.

— Не знаю, що в підсумку вирішать архієреї, але так, як раніше, вже не буде. Ми вже живемо в іншій реальності. Того світу, який був до війни, більше не існує. Це треба розуміти.

Скільки зла, скільки трагедій, скільки висловлювань проти нашої Церкви! Зараз на окупованій території беруть в фільтрацію кожного священика — з нашої, Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Якщо ти маєш проукраїнську позицію, тебе депортують до Росії. На твоє місце, в твою церкву ставлять священника РПЦ, який буде там служити. Яка далі може бути єдність Церков? Про що ми говоримо? Війна все відкриває, знімає маски з кожного.

Храм у Заворичах: цієї весни Господь забрав його до Себе на небеса

Друзі! Ми вирішили не здаватися)

Внаслідок війни в Україні «ОТРОК.ua» у друкованому вигляді поки що призупиняє свій вихід, однак ми започаткували новий незалежний журналістський проєкт #ДавайтеОбсуждать.
Цікаві гості, гострі запитання, ексклюзивні тексти: ви вже можете читати ці матеріали у спеціальному розділі на нашому сайті.
І ми виходитимемо й надалі — якщо ви нас підтримаєте!

Картка Приватбанка: 5168 7520 0354 6804 (Комінко Ю.М.)

Також ви можете купити журнал або допомогти донатами.

Разом переможемо!

Другие публикации рубрики

Другие публикации автора

Другие публикации номера

Небесный гражданин

В одном киевском храме за последние шесть с половиной лет документально зафиксировано 57 (!) случаев рождения деток по молитвам к преподобному Стилиану Пафлагонскому. Как вы

Читать полностью »